Виступ про знання

—

Цей виступ Аравінд Срінівас виголосив 3 жовтня 2026 року в Кембриджському союзі (Cambridge Union Society). Кембриджський союз — найбільше студентське товариство Кембриджського університету й найстаріше у світі дискусійне товариство, що діє безперервно.

—

Вітаю і дякую. Для мене честь бути тут.

Одне з того, чого я не очікував, засновуючи компанію, — скільки часу я матиму змогу проводити в університетах. Мені це подобається. Для генерального директора університети — чи не єдине місце, де аудиторія сперечається у відповідь. Тож ми залишимо на обговорення більше часу, ніж я планую витратити на виступ.

Почнімо.

Зазвичай, коли мене запрошують виступити, просять прочитати лекцію-прогноз із якоюсь шаблонною назвою на кшталт «майбутнє ШІ». Я не говоритиму про майбутнє ШІ. Натомість я говоритиму про ваше майбутнє. Ваше майбутнє мені цікавіше, і, мабуть, вам теж.

Спершу трохи про минуле. Кембридж — ідеальне місце, щоб говорити про минуле й водночас про ваше майбутнє, адже тут є і те, і те.

Як переказують, те, що ми сьогодні називаємо системою рецензування, винайшли саме тут, у Кембриджі. Насправді ж це був лише один кембриджський професор, і запропонував він її в Лондонському королівському товаристві, а не тут, в університеті. Це було 1831 року. Сьогодні щороку в межах системи рецензування публікують понад 3,5 мільйона наукових статей.

Приблизно через 160 років двоє аспірантів у Стенфорді працювали над мережевими структурами та інтелектуальним аналізом даних. Саме тоді лише починався інтернет-бум 1990-х. Усі тільки й говорили, що про Всесвітню павутину. Приблизно як сьогодні про «ШІ».

Так само, як і сьогодні, про бум здебільшого говорили інвестори та медіа. «Технологічною спільнотою» тоді була телекомунікаційна галузь. Науковців у цій дискусії було небагато. (Дехто був, але небагато.) І ці двоє аспірантів аж ніяк не були інсайдерами інтернет-буму.

Але вони знали одну річ, яка людей поза університетською системою не надто цікавила.

Як і більшість науковців, вони розуміли мету університету. Мета університету — примножувати знання.

Саме тому ми використовуємо рецензування. І саме тому в наукових працях так багато цитувань. Ці двоє студентів знали, що обсяг знань у світі (якщо мірилом вважати кількість статей рівня рецензованих публікацій) лише зростає. Тож їм було легко побачити, що й інтернет лише зростатиме разом із людськими знаннями.

А ще вони мали досвід зі старою проблемою, яка була «новою» для інтернету: як знайти потрібні або найкращі знання, якщо їхній обсяг постійно зростає. За старою моделлю науковці оцінюють, чи корисне й достовірне чиєсь дослідження, за кількістю його цитувань.

Тож у них виникла ідея створити алгоритм, який оцінює кожен вебсайт в інтернеті за тим, скільки інших вебсайтів його цитують або посилаються на нього, з урахуванням змісту цих сайтів.

Вони назвали систему «Page Rank», бо ранжували кожну сторінку в інтернеті, а ще тому, що одного з цих аспірантів звали Ларрі Пейдж.

Ларрі та його партнер (Сергій Брін) узяли цей невеликий академічний принцип і зробили його доступним для широкого загалу. Google став одним із найкорисніших інструментів в історії та одним із найуспішніших бізнесів, бо Ларрі Пейдж просто адаптував те, що університети робили вже сотню років.

Як я вже казав, мета університету — примножувати знання. У цьому виступі я розповім вам про знання три речі. Сподіваюся, що, поміркувавши про наш власний інтелект, ми краще зрозуміємо, як працює штучний інтелект.

1.

По-перше, знання мають життя. Вони народжуються, старіють і помирають.

У них є життєвий цикл. І саме тому, що він у них є, знання зазнають еволюції.

Що більше розвиваються наші знання, то розумнішими ми всі стаємо. Це називають ефектом Флінна. Ефект Флінна — це спостереження, що людство щодесятиліття розумнішає приблизно на 3 бали IQ.

Тести IQ постійно перенормовують, щоб середнє значення залишалося на рівні 100, тож ефект Флінна найпростіше уявляти через процентилі. Людина, яка 1950 року була в 92-му процентилі за інтелектом, сьогодні була б лише в 50-му. Ми всі стали розумнішими.

1950-й — це також рік, коли винайшли тест Тюрінга. Це був перший тест, що мав визначити, чи стала машина розумнішою за людей і коли саме. Тобто 1950 року машині було значно легше пройти тест Тюрінга. Адже планка «людського» інтелекту була нижчою.

І в цьому сила еволюції. Знання завжди ведуть до нових знань.

Зворотний бік у тому, що світ може ставати розумнішим, а ви як окрема людина — дурнішати. Знання розпадаються. Уявіть це як період напіврозпаду. Період напіврозпаду радіоактивного елемента — це час, за який розпадається його половина. Період напіврозпаду знань — це час, за який половина з них застаріває.

Ось кілька прикладів просто звідси, з Кембриджа.

У 1978 році сер Рой Калн допоміг запровадити циклоспорин у трансплантологію. Це було важливо для запобігання відторгненню органів. Перші клінічні випробування проходили в Кембриджі. До 2001 року інший препарат, такролімус, став основним засобом свого класу в трансплантації нирок у США. Тож можна сказати, що медичні знання про лікування циклоспорином мали період напіврозпаду 23 роки.

Це неідеальне вимірювання, але корисна модель для оцінювання інженерів у галузях, що стрімко розвиваються. Ми робимо це в технологічній сфері. Підтекст такий: «на якому етапі кар’єри цього інженера половина його знань повністю застаріває?»

На якому етапі вашої кар’єри це станеться з вами? Відповідь залежить від того, скільки часу ви приділяєте вивченню нового.

На жаль, у рідкісних випадках знання теж помирають. Є мови, якими вже ніхто не розмовляє. Є мудрість, що помирає разом зі старійшиною.

Ось чому понад 4000 років люди будують бібліотеки. А коли з’явився інтернет, ми розмістили в ньому незрівнянно більше з того, що знаємо. Тож знання помирають, але це не обов’язково. Можливо, через якусь вроджену рису людської природи люди завжди відчували потребу зберігати знання. Ми постійно їх зберігаємо й примножуємо загальний обсяг знань світу. І це добре.

Зауважу: знання схожі на живу істоту, але вони не живі. Живі лише ви. Просто я вважаю, що ви живіші, коли дізнаєтеся щось нове.

До речі, саме тому й існує Perplexity. Але я тут не для того, щоб говорити про Perplexity. Я тут, щоб говорити про вас і про економіку знань. Що підводить мене до другого пункту.

2.

По-друге, знання — це не гроші. Але вони поводяться як гроші.

Гроші мають часову вартість. Відсотки змушують їх зростати, а інфляція — зменшуватися. З часом і відсотки, і інфляція діють за принципом складного відсотка.

Коли сто тисяч фунтів матимуть купівельну спроможність сорока тисяч (імовірно, приблизно через 23 роки), вам знадобиться 250 000 £, щоб вийти в нуль. Ще через 23 роки вам знадобилося б 625 000 £.

Коли щось зростає за складним відсотком, прибутки чи збитки з часом зростають експоненційно.

Ось чому найголовніший фінансовий принцип полягає в тому, що ваші статки завжди мають зростати за складним відсотком зі ставкою, вищою за інфляцію. Бо якщо ви не зростаєте, то скорочуєтеся. Зі знаннями так само.

Так само як вартість фунта, вартість того, що ви знаєте сьогодні, з часом знижуватиметься. І так само як звичайне знецінення, це відбуватиметься щодня лише трохи. Настільки потроху, що ви майже не помічатимете. Аж доки одного дня не прокинетеся ні з чим. Ваші знання більше не матимуть тієї ж ринкової вартості. Це неминуче. Пам’ятайте: колись теорему Піфагора дозволяли знати лише елітам. А всі тут вивчили її в сьомому класі.

Ми всі розумнішаємо, і так буде завжди. Як я вже згадував, у цьому й полягає вся мета університету. Якщо пощастить, колись у далекому майбутньому те, що ви вивчали тут, у Кембриджі, стане програмою для семикласників.

Якщо це станеться, це добре. Це означає прогрес. Але це також означає, що ваші економічні цілі вимагають ніколи не припиняти навчатися. Ви маєте навчатися зі ставкою, вищою за рівень інфляції знань.

Іншими словами, ви маєте подвоювати свої знання швидше, ніж минає ваш власний період напіврозпаду знань. Це потребує часу. Але коли дивишся на світ крізь призму складного відсотка, на нього треба дивитися в довгостроковій перспективі.

Ось чому найкращий спосіб примножити статки за складним відсотком — почати молодим, а другий найкращий — померти старим. Воррен Баффет почав інвестувати в 11 років, але 99 % його статків накопичилися після 65.

Що натякає на останню схожість між знаннями та грошима. Їх треба витрачати.

Коли у вас є капітал, ви вкладаєте його, щоб він працював. Коли у вас є знання, особливо виняткові, ви маєте змусити їх працювати. Зробіть із ними щось. У цьому різниця між винаходом та інновацією. Винахід питає: «ви щось створили?» Інновація питає: «Чи змінило це щось?»

А якщо ви хочете щось змінити, ви маєте діяти на основі знань. Лише дія породжує нові запитання, пошуки й нові знання. Ви маєте завжди навчатися й завжди діяти.

Саме тут на сцену виходить штучний інтелект, і це підводить мене до третього й останнього пункту.

3.

Мета ШІ — прискорювати зростання людських знань і добробуту.

Подумайте про перші дві речі, які я сказав сьогодні ввечері. Я сказав, що знання мають майже живу природу, і ми повинні плекати й примножувати їх, бо загалом люди від цього виграють. Потім я сказав, що знання мають економічну природу. Що ми повинні розвивати їх, бо, загалом кажучи, від цього виграють усі люди.

Якщо ви вірите в ці дві речі, то й про ШІ вам доведеться думати трохи інакше.

Замість того щоб бути одержимими досягненням AGI чи створенням розумних технологій заради самих технологій, ви дійшли б висновку, що кращий, точніший ШІ варто створювати для того, щоб служити людям.

Ви дійшли б висновку, що найвища й найважливіша мета ШІ — робити людей розумнішими й заможнішими.

Якщо це дуже нагадує мету університету — що ж, ось ми й тут.

Знову подумаймо про рецензування. Його винайшли 1831 року. Цього року Perplexity запустила дуже простий продукт під назвою Model Council, заснований на ідеї одного з дослідників-засновників OpenAI. Ви ставите трьом моделям ШІ те саме запитання. Кожна з них проводить дослідження й відповідає, а потім модель-«голова» оцінює, у чому вони розходяться і в чому сходяться, та виводить остаточну відповідь.

Model Council не замінює рецензування. Натомість його мета — донести дух академічного пошуку до більшої кількості людей. Ми можемо поширити етос університету за ці стіни й на весь світ.

Ми могли б допомогти більшій кількості людей справді мати рацію, а не лише відчувати чи вдавати, що вони мають рацію. Науково шукати істину й знання. Дуга всесвіту веде до того, щоб кожен мав більший доступ до більшого обсягу знань. Знання — це благо для людей. І саме люди від цього виграють.

Наостанок — коротка історія про мою компанію.

Коли ми починали, нас було лише троє дослідників ШІ, і запитань у нас було більше, ніж бачення. Потім, коли з’явилася четверта людина, ми вирішили, що час оформити медичне страхування. Медичне страхування в Америці складне навіть для американців. Я не з Америки, тож для мене воно було ще заплутанішим.

Результати пошуку в Google нічим не допомогли. Зазвичай засновник у такій ситуації телефонує комусь, хто вже робив це раніше. Наприклад, інвесторові чи іншому засновникові. Але була пізня ніч. Я хотів із цим розібратися, тож мусив сам знайти потрібні знання.

Проблема в тому, що, коли проводиш дослідження сам, доводиться шукати в Google серед SEO-оптимізованих страхових сайтів, які дають погані поради й змагаються за те, щоб виглядати найдостовірніше.

Саме тоді я створив першу версію Perplexity.

Вона провела дослідження за мене. І я зробив так, щоб вона наводила джерела для відповідей. Тож я міг перевіряти їх і ставити нові запитання. А потім я оформив нам медичне страхування. Проблему розв’язано. Далі — наступна проблема. І наступна, і ще одна. І ось ми сьогодні тут.

Мораль цієї історії: вам більше не потрібно «мати знайомих». Ви можете просто дізнатися, що треба, і зробити це. Я вже казав вам, що обіцянка ШІ полягає в тому, що ви можете отримати доступ до будь-яких знань. Мораль цієї історії в тому, що будь-яка людина може отримати доступ до будь-яких знань.

Ось головна обіцянка ШІ. Тепер будь-хто може бути допитливим. Будь-хто може створити будь-що. Будь-хто тепер може увійти до храму знань. Від цього виграють усі.

І це добра новина для вас. Це означає, що найважливіше, що ви можете робити все своє життя, — бути допитливими. Найуспішнішим серед вас буде той, у кого найбільше запитань. І найкращі запитання.

Тож моя порада вам — будьте якомога допитливішими. Не задовольняйтеся гортанням соцмереж у телефоні. Не задовольняйтеся ШІ-агентом, який лише бронює столики на вечерю, — виконуйте з ним справжню роботу. І ніколи не вірте чат-боту, який каже, що ви й так маєте рацію.

Вірте в дух пошуку. Вірте в те, чого можете навчитися за допомогою ШІ. Вірте в те, що створите, коли зробите це. І заради всіх нас — нехай це буде на благо.

Дякую.